Авторитет батьків

Приклад для наслідування (з цитатами і витягами А.С.Макаренко).

 

   

 Діти все помічають.

     Самі того не помічаючи, ми кожен день стаємо прикладом для своїх дітей. Тут все має значення. Тато й мама спілкуються між собою, говорять про сусідів і обговорюють вечірні новини, наводять порядок в домі, розпоряджаються сімейним бюджетом, ведуть покупки в магазині. А тим часом пильні дитячі оченята все запам’ятовують і фіксують. Якісь моменти приймають, і ніби записують на плівку, вбирають ці звички як губка, інші моменти не сприймають і у них формується неприйняття такої поведінки.

     Ще близько 150 років тому все слідували правилу: син дворянина народжувався дворянином, селянський син повинен був бути селянином, купецький – купцем. На даний момент таких перешкод не існує. Дитина навіть з самої бідної сім’ї може отримати якісну освіту, знайти гідну роботу і головне, бути щасливим. ЇЇ щастя далеко не завжди залежить від накопичених батьками матеріальних благ, а скоріше від того, чого його зможуть навчити батьки, яким відкриють для неї цей світ. Багато що залежить від активної позиції в житті, від уміння спілкуватися з людьми і пристойно поводитися в суспільстві, домовлятися з іншими людьми, швидко засвоювати нову інформацію.

     Таким чином, складно уявити, що діти ледачих людей, які заполонили квартиру всяким непотрібним мотлохом, рідко прибираються, всі їхні інтереси зводяться до перегляду телевізора і обговоренню сусідських скандалів, будуть випробовувати «стахановські методи» в навчанні та на роботі, будуть приємні у спілкуванні. А неучі зможуть виростити глибоко освічених людей.

     

     Уміння виховувати.

     «Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре писати картини, бути хорошим фрезерувальником або токарем. Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, фрезерувальником, якщо дати йому тільки книжку в руки, якщо він не буде бачити фарб, не візьме інструмент, не стане за верстат. Біда мистецтва виховання в тому, що навчити виховувати можна тільки в практиці, на прикладі».

     А.С.Макаренко «Лекції про виховання дітей».

     Часто багато батьки говорять, що саме слово «виховання» їх коробить. «Я тільки лише живу з ними, допомагаю їм, дбаю про них, намагаюся ділитися всіма своїми вміннями та знаннями у всіх сферах життя, порівнянними з їх даних віком, ставлю кордон тоді, коли їх дії або небезпечні для них, або заходять за межі інтересів оточуючих людей». Так чому ж це не виховання? Своєю правильною побудовою життя, стосунками в сім’ї, своїми цілями ви вже виховуєте дитину. Адже виховання – це не просто «тикання» розвиваючих карток. Це величезний комплекс спілкування з дитиною.

     Освіта та кар’єра.

     Згадуючи «лихі 90-ті», думаю про те, що дуже багато  дійсно розумних людей не змогли знайти своє місце під сонцем в то не простий час. Хтось лічив останні копійки, інший почав пити, хтось попрощався з життям. Дуже важливою особливістю характеру є вміння адаптуватися в нових обставинах, вміти розумно ризикувати. Це теж родом з дитинства. Якщо ви з дитинства чуєте «не висовуйся», «знай своє місце», «тобі ніколи цього не досягти», вам дуже складно повірити в себе, адже близькі вас не підтримують. І, що б ми не говорили про самостійність, думка близьких людей грає величезну роль.

     Наші успіхи і невдачі в кар’єрі теж є прикладом для дитини.

     Варто взяти на себе велику відповідальність і зрозуміти, що ми «виховуємо» свою дитину щодня своїми словами, вчинками, своїм способом життя.

     Щасливі батьки і діти.

     А.С.Макаренко пише про важливість для дитини щасливих батьків:

     «Між іншим, якщо батьки отримують задоволення, ходять в театри, ходять в гості, ш’ют собі гарну сукню, то це добре виховання для дітей. Батьки на очах у дітей повинні жити повним радісним життям, а батьки, які самі ходять обшарпані, в стоптаних черевиках, відмовляють собі в тому, щоб піти в театр, нудно добродійно жертвують собою для дітей, це найгірші вихователі »

     Дійсно, чиї слова були б для вас більш авторитетними: життєрадісної, товариської жінки, з якою хочуть спілкуватися інші або негативно налаштованої нудною плаксивою дамою. Адже ми беремо ті приклади, яким хочемо наслідувати. Тобто якщо ви щасливі по-своєму, адже для кожного щастя своє – особливе, дитина це відчуває і приймає ваші слова за «правду», за істину, яка приведе і її до щастя.

     Хоча, «який завгодно щасливий дурень чи виховає хорошу дитину. Відомий інтелект – розум, розум, активність, увага повинні бути », каже А.С.Макаренко в «Книзі для батьків».

     Відносини в родині

     Ви напевно помічали, як часто, виростаючи, діти у своїй власній родині живуть «так як у батьків». Програма сімейних відносин засвоюється в дитинстві. Якщо чоловік з дружиною не поважають один одного, сваряться і кричать, а потім вчать дитину бути ввічливим, дають поради як йому потрібно жити в його родині, то ці слова складно сприйняти за «правду», тому що особистий приклад батьків говорить про інше. Іноді в таких сім’ях діти не приймають програму батьків, відкидають її і будують іншу сімейну стратегію. Значить, їх в глибині душі не влаштовують стосунки батьків, ці відносини не приклад для них.

     Логічно, якщо ми хочемо щасливого сімейного життя для своєї дитини, то потрібно показати той самий «позитивний приклад», який їм коли-небудь захочеться повторити для свого особистого щастя.

     «Скрізь, де чоловік хоче дружині щастя, а дружина чоловікові, там діти хороші, – звичайно, якщо справа йде про двух тямущих людей» пише про це А.С.Макаренко.

     Батьківський авторитет

     Всесвітньо відомий радянський педагог А.С.Макаренко чудово пояснює поняття батьківського авторитету:

"Так що ж таке батьківський авторитет і звідки він береться?

     Сенс авторитету в тім і полягає, що не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком".

     Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути питання: що робити з дитиною, якщо вона не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в її очах не мають авторитету.

     Звідки береться батьківський авторитет, як він організовується?

     Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланту немає, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого він є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

     На жаль, зустрічаються батьки, які організовують такий авторитет на хибних підставах. Вони прагнуть до того, щоб діти їх слухали, це їх мета. А насправді це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою. Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Тільки до цієї однієї мети потрібно прагнути. Дитяча слухняність може бути тільки одним із шляхів до цієї мети. Якраз ті батьки, які про справжні цілі виховання не думають, домагаються послуху для самого слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійніше. Ось цей спокій і є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на хибних підставах, тільки на дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності. Буває й так, що батьки домагаються послуху, але зате всі інші цілі виховання в загоні: виростають, щоправда, слухняні, але слабкі люди.

     Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей.

     Головною підставою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх цивільна особа, їх поведінка. Сім’я є велика і відповідальна справа, батьки керують цією справою і відповідають  перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей».